Давати приводу не стану, Навіть очей не підведу На респектабельного пана, Я просто вулицею йду.
Йому і думки оглянутись немає, бо чомусь сумний, Може скували шлюбні пута, Чи від природи він такий.
Серйозний, з синіми очима, Мобільний держить у руках, З волоссям трохи уже сивим І благородним на висках,
А я замислююсь миттєво, Чому ж самотній в мене вік? Думки ті тягнуться від Єви, Він бути міг... мій чоловік,
Йому б вечерю подавала, Білизну б прала і вірші По вечорам йому читала, Що написала від душі.
А раптом є в нього дружина? Ой! Дуже соромно мені, Й вона його приворожила Всього навік! А раптом ні?
Може душа його самотня, Жде зустріч він єдину ту, Не сподівайся, годі, досить, Скажу й очей не підведу,
та він уже проходить мимо, Якось незручно нам обом, Чомусь сприймається як стимул, Що доторкнувся рукавом,
Собі всміхаюсь,- невезуча... І відчуваю ніби струм... була такоб дивна зустріч... Лишився тільки вулиць шум...
|