Я хотів життю кінець зробить,
Марну лушпину геть розбить,
Хотів зусиллям властних рук
Здобути вихід з страшних мук,
Хотів я вирватись з ярма,
Твого чару - та дарма!
Зуссиллям всім на перекір
У мені трусливай, підлий звір
Бунтує, плаче, мов дитя,-
Сліпа привичка життя.
Прив'язан я до тих кутів,
Де я не жив, а животів,
До праці, що з'їдає дні,
А замість рож дає терни,
До того краю, що, мов смок,
Із серця п'є найкращій сок,
Я чую розум - не варто жить,
Життям не варто дорожить,
Тебе утративши навік,
Я чую - це єдиний лік,
Це кулька в лоб. Та що ж , хитка,
Не піднімается рука.