А чи кожному? Чи це судилося? Чи це дарунок долі? - такий, здавалося непримітний ззовні, але дуже споріднений з усім, що було навколо. І хто йому скаже, чи це була його доля? А він, постоявши, подумавши, пороздивлявшись, пішов далі. Доля ж лишилася там. А щось незнайоме, непомітне зору пішло вслід за ним. Й тепер воно звалося його долею, його новою долею. Осінь закрутила листям. Сонце, майже, і не гріло. Хмарами закутане, мов дитя у ковдру, - небо далі стояло над землею, над будинками, містами і лісами, спорожнілими полями і чагарниками сміття! Дощ лився ще з ночі, стукаючи по підвіконню, звіщаючи про себе. - Дощ,- тихо почулося з-під ковдри. В кімнаті ще було темно, лише за вікном з'являлися проблиски світла. Було чути каркання ворон,котрим уже не спалося спозарання. Серед темної квартири почулися кроки. Було зрозуміло,що хтось швиденько одягався. Далі двері відчинилися і з гуркотом зачинилися. Він ішов пустими вуличками. Усі ще спали. Лише іноді де-не-де хтось попри нього проходив. Юнак все йшов і йшов, не знаючи куди, - кудись би йти, щоб тільки дальше від проблем, дальше від життя, дальше від світу, дальше від себе. Його щось тягнуло кудись. Що саме і куди саме - він не знав. Просто була потреба втекти від буденності, забути своє ім'я, свої бажання, знайомих, рідних. Вітер свистів, розгулявся так, що всі дерева голі позостались, все листя на землі лежало. Де лежало, а де вгору знімалося. Що це таке за відчуття, що змушує людину встати вранці і без відчуття страху, і без ніякої на те причини, піти у невідомому напрямку? Він відчував, що щось всередині, щось таке сильне тягнуло його туди... Куди саме? Чи він знав? Що він міг знати у свої двадцять років? Знав, звідки діти беруться, знав, що світ не стоїть на трьох китах, але те, що він тримається ні на чому - для нього теж було дивним. Вранці - університет, опісля - гуртожиток, ввечері - веселощі. А далі що? Що ж далі? Невже це і є життя? Невже це те, заради чого варто жити? А, може, десь там, за отим будинком чекає на нього справжнє життя? Але коли він не знає його на вигляд, то чи зуміє його упізнати? Як зустріне? З неба почав іти сніг, такий білий, такий ніжний... такий, такий незвичайний, наче це не сніг ішов, а щось від Бога, якась від нього звістка. Ні, це падала божа любов. Вона була кожному дана. А чи кожному? |
где-то в 2002 году в городке Калуш, Ивано-Франковской обл. |