самотність тихо прикрила двері і крила її як ковдра огорнули мене напившись до смерті - моя о ти Мері! забув я про все, про все незимне.
та навіщо о ті мрії буденні про світ? якщо місяць далеко, і зорі згасають і в темряві правду шукать? запоповід чий? мій? - мої тіла його не мають..
давай запалимо свічки на свіжих ідеал і помолимось богам добра і зла кинем на могилу свій-чужий метал а потім? потім тиша - повна німота...
за нас забули - моя о ти самотня мила що крила як оті лелеки білі, а може чорні хоча навіщо говорити мене ж ти вбила поглядами в душу, та я простив, о ні!
я повернусь, як тихий дощ веснянотеплий в маленьких крапельках краси ти ж кажеш - ти як твоя Мері - мертвий, злий а я ж лише самотні відблиски роси...
|