Я вчора спав і у вісні побачив Божий Рай.
Мене пускали Янголи та я не захотів.
Там забагато радості і світлих тайн.
Тоді не Ангелів я вибрав, а чортів.
Тебе там не було, в Раю, в майбутноьому Саду,
І у вогнях Аїда також себе не відшукав.
Де заховали образи о ту не правильну красу?
Питав я в духів німоти і в темряві зникав.
Дороги ж сплетені були із душ простих,
І там я бачив в небі зорі блідолиці.
Я тілом спав в солодких лонах зір отих.
Які мої ж думки - є страшно ниці.
Та я побачив, о той далекий Міф і ти в траві,
Не відпустили зорі тоді тіла мої, та і ворота
Янголи закрили навіки від мене в пітьмі…
Лише залишилась закинута, минула цнота.
Блукаю по морю я Стікса гламурним Ароном.
Так холодно й самотньо в античному човні…
І в ліхтарі, далекі спомини маленьким гномом
Залишились сидіти, поряд в монархії душі.
Серпень.
2008.
|