День несподіванок З`ївши останній шматок пирога і запивши його кавою, Іван зрозумів, що Олена, щось йому розповідала. А він, думаючи про майбутній робочий день, геть її не слухав. Іван навіть приблизно не міг згадати про, що ж говорила його молода дружина. - Так, люба, - сказав він перше, що спало на думку. – Дякую за сніданок. Олена глянула на Івана холодним поглядом. Поцілувавши її, він накинув осіннє пальто і вийшов за поріг. Новеньке авто завелося з півоберту ключа. Іван вправно вивів авто з двору на дорогу. Керуючи однією рукою, він потягнувся в кишеню за пачкою сигарет. І тут він згадав, що сьогодні перед сніданком викурив останню сигарету. Іван припаркував авто. Заскочив у магазин. Біля входу в крамницю з кимось зіткнувся, ногою він зачепив вазу з квітами. Ваза перекинулась і вода потрапила на лаковані черевики. - Дивись куди йдеш! – невдоволено вигукнула продавець квітів. – Чи вже зранку нажерся?! - Не треба розставляти товар по всьому тротуару! – огризнувся. …У приймальні його зустріла білосніжною усмішкою секретарка Віка. Вона визирала з-за величезного букету яскраво-жовтих квітів. - Доброго ранку, Іван Сергійович! - Доброго. Звідки квіти? Якесь свято? Віка засяяла від щастя. - Наречений подарував на річницю нашого знайомства. Іван відчув, ніби якась сила вдарила його в голову, пройшла через усе тіло і вийшла через п`яти в підлогу. В його Олени сьогодні день народження а він, дурень, забув. Навіть подарунка не купив. Ще місяць тому обіцяв купити і не купив. Івана мов вітром здуло з приймальні. Добігаючи до машини Іван дзвонив дружині. Але жіночий голос постійно повідомляв про те, що абонент поза зоною досяжності. - «Чому вона сьогодні була не весела? – думав похапцем. –Я перестав приділяти їй увагу. Не привітав із днем народження. Вона пішла від мене!» Ця думка стала для Івана страшнішою ніж повідомлення з банку про підвищення процентної ставки кредиту, і заглиблювалася в його мізки мов свердло дрелі в глиняну стіну. Відклавши телефон, Іван виїхав зі стоянки. Раптом його авто труснуло і відкинуло в бік. Секунд десять Іван приходив до тями. Вибравшись на зовні, побачив, що інша машина буквально в`їхала в багажник його авто. Водій збентежено чухав потилицю. Іван роздратовано простогнав. Кудись їхати на його машині було не можливо. - Друже, я не навмисне, - промимрив водій, – за все заплачу. Зачекай, я збігаю до банкомата і принесу гроші. - Мені нема коли, - відмахнувся Іван, відступаючи. – Забудь. - Та, ти, що? – не вгавав, осмілівши, чесний аварійник, хапаючи Івана за рукав. – Я не лох, зараз бабки будуть. - Відчепись! - Іван рвонув свою руку. Тканина жалібно затріщала. Пішки він дістався до універмагу, у ювелірному відділі придбав золотий ланцюжок а у квітковому - букет червоних троянд. - «Вона пішла! – гупала в голові гнітюча думка. – Вона пішла!» Від універмагу, Іван добіг до станції метро. Проїхав три зупинки. І так само бігом попрямував до свого будинку. Увесь час він не випускав телефон з рук. Але результат його не втішав. За рогом він зіткнувся з трьома молодими хлопцями. - Е! Ти, що? – дихнув один з них перегаром. - Пробач. – кинув Іван через плече. - Ану, стій! - чиясь рука потягнула його назад. – Ти наступив на мою ногу. - Я ж вибачився. - Засунь своє вибачення знаєш куди? А це, що таке? – Хлопець потягнувся за телефоном Івана. – Ану дай. Іван зробив крок назад. Хтось штовхнув його в спину. Чийсь кулак зіткнувся з його обличчям. Букет відлетів у бік. Телефон відібрали. Іван упав на мокрий асфальт. З внутрішньої кишені пальто випала коробочка з тільки-но купленим ланцюжком. Забравши здобич, хлопці зникли. Іван підвівся і хитаючись, пішов далі. - «Вона пішла, а ти навіть не привітав її. Та це вже немає значення. Бо вона пішла», – ця думка гнала його вперед. Він пройшов повз жінку з якою недавно посварився. Раптом Іван зупинився і повернувся до продавця квітів. Він гарячково шукав по кишенях хоча б якісь гроші. Та марно. Грабіжники вигребли все. - Які квіти ви хочете? – Люб`язно всміхнулася жінка-продавець. Та впізнавши Івана, сердито відвернулася. - Послухайте. – промовив Іван. – Я знаю, що вчинив сьогодні не чемно, і я б ніколи не наважився просити вас про допомогу. Але в моєї дружини день народження про який я забув. По дорозі, грабіжники забрали гроші і подарунок. - Іди геть! – роздратовано махала руками жінка. - У ваших руках моє майбутнє!… - Чого ти від мене хочеш? - Дайте мені букет троянд… у борг. - Що?! Та йди звідси! - Я живу неподалік. Клянуся, що принесу гроші. - Ні! Іван став на коліна. Перехожі обходили його мов прокаженого. - Ти, що надумав?! – вигукнула жінка. – Встань! - Не встану поки не дасте квіти. – затявся Іван. - Де ж ти взявся на мою голову?! Тримай та йди, не сором мене. – жінка тицьнула Іванові одну ромашку. - Дякую. Іван мчав додому мов спринтер на олімпійських іграх. Перестрибнувши останні сходи, зупинився біля своїх дверей. Ключів у кишенях не було. Він натиснув на дзвінок. Ніхто йому не відчинив. Повторив спробу. Знову - те саме. - «Вона пішла, – лунала єдина думка в голові, – все даремно». - Олена, відчини! – волав Іван, грюкаючи у двері. – З днем народження! З днем народження! Зрозумівши, що вдома нікого нема, знесилено сів на підлогу. Тримаючи в руці єдину ромашку, Іван зривав з неї пелюстки. - Пішла, не пішла. – Бурмотів він собі під носа. – Пішла, не пішла, пішла… - Іване, що ти робиш? – Олена злякано дивилася на чоловіка. Його підкинуло мов на пружині. Іван дивився на дружину, дурнувато крутив стебло квітки в руках. - Що з твоєю мобілкою? – ледве мовив Іван. - Розрядилася. - А де ти була? - Забирала торти з пекарні на мій завтрашній день народження. Що трапилося? - День народження завтра?! Іван нервово розсміявся, обійнявши дружину. |